FireFlies

на базі ПК "Орбіта"

Білінгвізм, або двомовність, з дитинства. Коли починати?

На сьогодні, за деякими даними, близько 70 % землян є білінгвами, або навіть мультилінгвами. З понад 200 країн світу майже у чверті з них люди говорять на двох мовах. Понад 56% жителів Західної Європи, а це майже 450 млн., володіють двома мовами, а 28% - трьома. При цьому кожні п’ять років кількість людей, що знають дві мови зростає на 5%.

Щодо дітей, то майже половина з них на нашій планеті сьогодні фактично є білінгвами, або такими, хто володіє двома мовами, і ця тенденція продовжує зростати.
Найпростіше визначення білінгвізму, або двомовності, - здатність вільно користуватися двома мовами як для говоріння, вираження, так і для розуміння.

Розрізняють такі види білінгвізму:
*рецептивний, за якого людина розуміє текст та висловлювання, але не володіє здатністю вимовляти слова і будувати мовленнєві конструкції;
* репродуктивний, який забезпечує вміння й навички озвучування іншої мови в різних видах мовленнєвої діяльності (говорінні, слуханні, читанні), а також користування завченими мовними конструкціями;
* продуктивний, що означає вільне користування іншою мовною системою.

Крім зазначеного,розрізняють також білінгвізм природний, штучний та стихійний. Скажімо, якщо батько й мати є носіями різних мов, то дитина потрапляє в ситуацію природного білінгвізму. Коли ж батьки – носії однієї мови, але бажають зробити нащадка двомовним, ідеться про штучний білінгвізм. У випадку, коли батьки спілкуються однією мовою, а на вулиці хлопчик чи дівчинка опиняється в іншому мовленнєвому середовищі, - маємо справу зі стихійним білінгвізмом.

Далі перейдемо власне до проблематики раннього білінгвізму. Ранній білінгвізм – узагалі «притча во язицех» і зарубіжної, і вітчизняної психології. Хто тільки не висловлювався цю тему! О. Потебня писав, наприклад, так: «Знание двух языков в очень раннем возрасте не есть обладание двумя системами изображения и сообщения одного и того же круга мислей, но раздвояет этот круг и наперед затрудняет достижение цельности миросозерцания, мешает научной абстракции.»

Л. Виготський висловився у такий спосіб: «Вопрос о многоязычии в детском возрасте выдвигается сейчас как один из самых сложных и запутанных с одной стороны, а с другой – как проблема исключиельно теоретической и практической важности».

Дослідження в різних країнах свідчать, що мовленнєвий розвиток дитини за умов раннього білінгвізму має певну специфіку. Аксіомою є той факт, що саме ранній вік, тобто з 1 до 3 років, є сензитивним для розвитку мовлення. Якщо до року дитина розуміє від 10 до 20 слів саме як звукокомплекси, до кінця першого року життя може вимовляти до 75 різних фонем, у півтора роки засвоює до сотні слів, то наприкінці третього – не тільки до 1500 слів, а й оволодіває основними синтаксичними конструкціями, граматичними формами слова і практичної фонетики. Саме це формування активного мовлення є основою для психічного розвитку дитини в ранньому віці.

Специфіка самостійного засвоєння мови в сензитивний період полягає в тому, що живе мовлення завжди оточене всілякими супутними подразниками – певним типом запахів, кольорів, відчуттів, шумами, серед яких дитина має виокремити мовленнєві сигнали. Цей період життя – епоха, впродовж якої на пластику мозку та нервової системи дитини накладаються знакові системи і способи дій.

Отже,специфіка моменту полягає в тому,що дитині необхідно навчитися встановлювати асоціативні зв’язки між виділеним із шумів мовним сигналом та власне смислом. Мозок шукає однозначної відповіді: хороше – погане, можна – не можна, солодке – гірке, безпечне – небезпечне. Труднощі з формуванням однозначних ознак ситуації, що можуть бути спричинені неоднозначністю мовного знаку, - ось у чому полягає складність.

За М. Хаксельбергом є такі особливості мовленнєвого розвитку двомовних дітей у ситуації раннього білінгвізму:
* вони пізніше оволодівають мовленням;
* словниковий запас з кожної мови менший, ніж у ровесників-монолінгвів;
* часто виникають труднощі під час засвоєння писемного мовлення з другої мови;
* спостерігаються труднощі в оволодінні граматикою;
* у разі зменшення мовленнєвої практики спостерігається поступове згасання не домінуючої рідної мови;
* спостерігаються зміни настрою, плаксивість, підвищена вередливість у молодших дітей, нездатність завершити розпочате – у дітей старшого віку.

Згідно з дослідженнями Н.В. Імедадзе, формування білінгвізму має певні стадії. Перша стадія – це змішування двох мов. Друга стадія – стадія диференціації, повного розрізнення двох мов. І тут є один важливий момент. Систематизоване навчання мови, на відміну від стихійного засвоєння мовлення сприяє саме процесам диференціації, які становлять основу будь-якого розвитку, в тому числі й психічного.

На сьогодні переважна більшість дослідників уважає, що спеціальні заняття іноземною мовою варто розпочинати з трьох років, але в ігровій, необтяжливій формі. До трьох років це не має сенсу.

Ще однією складністю є мовленнєвий апарат дитини: невиразна дикція, утруднення звукоутворення, дефекти у вимові окремих звуків, проблеми з диханням, заїкання. Розвиток мовлення – складний процес.

Ізраїльські вчені наголошують: дитина перш за все повинна засвоїти мову матері. І тільки після трьох років, коли дитячий мозок стає здатним до здійснення функції диференціації, варто вводити другу мову.

І ще одне. В жодному випадку не слід плутати побутову й повсякденну двомовність з високими взірцями мовної культури справжнього білінгвізму, такими як Т.Г Шевченко, І. Я. Франко, Джозеф Конрад, Василь Ярошенко, Іван Багряний, Володимир Набоков та ін..

Отже, оволодіння мовою – однією, другою й третьою заради саморозвитку, заради розвитку рідної країни нині дуже на часі…

(За О. Бондаренко «Психологічне обґрунтування раннього білінгвізму»
// Іноземні мови в сучасній школі; 1, 2012; с. 36-38)